«Моя Отчизна» у Польщі. Наш польський партнер

Наші партнери, Новини

В Польщі українці – мігранти першими зреагували на необхідність згуртування для захисту своїх прав та свобод, працюючи, навчаючись та проживаючи хоча і в дружній нам, але все таки не рідній країні. Значну роботу в цьому напрямку проводить Міжгалузева профспілка українських працівників у Польщі та її голова Юрій Карягін. Сам голова здійснює особистий прийом земляків, знаходить інші форми щоденних контактів з ними, консультує, захищає, активно і сміливо виступає в польській пресі з насущних проблем. Ми впевнені, що наша громадська організація “Моя Отчизна” знайде в Міжгалузевій профспілці українських працівників у Польщі надійного і вірного партнера. Сьогодні Юрій Карягін гість нашої редакції. Він щойно повернувся з Києва, де брав участь в науковій конференції, організованій академіями наук Польщі та України. І одразу поїхав на подібну польсько-німецьку конференцію фонду імені Фрідріха Еберта. На обох цих заходах розглядаються одні й ті ж питання: про ситуацію на ринку праці. Європа старіє, а відтак гарячково розмірковує, що діяти, де брати працівників різних галузей. На цю ситуацію вже відреагувала Україна. 5 мільйонів українців працюють за кордоном. За рік вони надсилають на батьківщину 5 мільярдів євро. Однак проблеми, якими стурбований Євросоюз, стосуються й України. Трудова еміграція для неї – то справа заробітків, але ж сам український край внаслідок зростаючої еміграції вилюднюється, спустошується. Головним чином, це стосується західних регіонів, Волині, Карпат.
Польська Державна Інспекція Праці заявляє нам, що останнім часом удвічі збільшилося число скарг, складених українськими працівниками.
– Як їм допомогти?
– Робимо, що можемо, хоча наші можливості обмежені. Зустрічаємося з працедавцями, і це часто допомагає. Трапляються різні ситуації, іноді працедавець каже мені: “Не плачу, бо не маю чим. Я тільки субпідрядник, а замовник зі мною не розрахувався”. А це така ситуація, яка також добре відома і польським працівникам. Наша Міжгалузева Профспілка Українських Працівників у Польщі діє близько року. Маємо 2,5 тисяч членів і проблеми, типові для подібних організацій. Бракує фінансування нашої діяльності, бо хоч членські внески є невеликими, але й так для значної частини членів організації витрата кожного злотого є відчутною. Часткову допомогу подає нам OPZZ (Союз Об’єднаних Профспілок Польщі), за що йому ми щиро вдячні. Допомагають також й інші інституції, наприклад, керівництво Варшави.
– Як виник задум утворити профспілку українців у Польщі, перший такий тутешній заклад?
– Задум народився в Товаристві Україна – Польща, яким я керував. Спонукали до того безліч проблем, з якими стикалися працюючі українці, а за приклад у цьому стали нам самі поляки. В кількох країнах Євросоюзу вже діяли профспілки польських працюючих емігрантів. Сьогодні в нашій профспілці не тільки українці, але є також росіяни, білоруси, вірмени, молдавани. Встановили ділові контакти з посольствами їхніх країн. Поки що ми єдина українська профспілка за кордоном. Але звістка про нас полинула вже далеко, і мені телефонують українські робітники з інших країн Європи з проханням допомогти. Зрештою, не тільки українці, але й білоруси, молдавани, грузини. У Польщі можемо їм щось порадити, втрутитись, допомагати. Маємо гарні контакти з багатьма інституціями, зокрема, Державною Інспекцією Праці, Охороною Кордону, Речником Громадянських Прав, закладами, що займаються іноземцями. Але якщо хтось мені телефонує з Іспанії чи Португалії, то можу лише порадити єдине: звертатися до найближчого українського консульства. На сьогодні ми хотіли б мати своїх представників в деяких країнах Євросоюзу. Це виникає зі специфіки спільного ринку. Бо частина українських працівників, яких працевлаштовують польські фірми, опиняються згодом в інших країнах Євросоюзу. І трапляється чути: я в Іспанії, виникли проблеми, а польський працедавець не хоче мені допомогти.
– Пане Юрію, яким є Ваш погляд на трудову еміграцію?
– Будьмо одвертими: сучасне покоління українців досягло демографічного дна, отож, в деяких галузях в нашій країні також бракує працівників. Але вони все таки покидають рідну домівку. Коли мені довелося робити ремонт у своїй квартирі, було дуже проблематично знайти відповідних майстрів. Всі виїхали на закордонні заробітки… І не лише до Польщі, але й до інших країн Євросоюзу, зокрема, до Німеччини, яка є визнаним працедавцем. Важливим напрямком української еміграції є також Росія, яка намагається притягти жителів східного, російськомовного регіону України, обіцяючи їм пришвидшене отримання російського громадянства. Загалом важко знайти сьогодні край, де б не працювали українці. Не відстає в цьому і Польща. Вже 2,5 мільйона її громадян виїхали за кордон в пошуках кращого життя. Українці за кордоном шукають перш за все працю, яку не можуть знайти вдома, але також і гарантію особистої безпеки. В Польщі присутня хороша господарська кон’юнктура, Україна ж переборює кризу, а до того ж в нас точиться збройний конфлікт. Окупація Криму і війна на Сході спричинились до великої хвилі внутрішньої еміграції. Цілих 3 мільйони людей змушені були покинути свої домівки. В результаті частина з них вирішила покинути й Україну. Якщо колись заробітчанська еміграція домінувала в західному регіоні країни, то тепер стала переважати східноукраїнська.
– Трудова українська еміграція має певну статистику і напрямки…
– Українці задіяні в польському будівництві, сфері послуг, службі охорони здоров’я, легкій промисловості, інформатиці. В Польщі нині працює понад 1 мільйон українців. Дехто нараховує й більше до 1,3 мільйона. Однак важко встановити точну цифру. Чому? Бо чимало українців постійно курсують між рідною домівкою і Польщею, зайняті тимчасовими роботами. Частина отримала візи, бо має дозвіл на працю, частина працює на підставі заяв працедавців. Не завжди відомо, де отримано ці дозволи: в Польщі чи в інших країнах. Є українські громадяни, котрі мають польське коріння і користуються перевагами Карти Поляка, котра дає право на працю без спеціального дозволу. Є також велика група, котра приїздить до Польщі, скориставшись кількамісячним дозволом безвізового пересування на підставі біометричного паспорта. Теоретично мати працевлаштування вони не можуть, але насправді працюють… В польських органах соціального забезпечення зареєстровано близько 400 тисяч працюючих з різних країн. І не лише українців. Виникає припущення, що працює нелегально значна кількість іноземців. То велика проблема і для наших емігрантів. Бо такі нелегальні особи в першу чергу стають жертвами шахраїв та насильників. Велика частина тих, хто звертається до нас по допомогу, нелегали. Їхніми послугами скористалися, але належної платні не віддали, а то й зовсім не заплатили. Часом маємо справу з таким, що можна назвати й торгівлею людьми. Наслухалися вже чимало таких історій. Телефонують мені, приходять, плачуть. Запитують: Юрію, що нам тепер робити? Дехто не має за що й додому повернутися.
– Мабуть, це не єдина проблема “польських” українців?
– Великою перешкодою є незнання багатьма українцями польської мови. Це не лише утруднює життя при улагодженні формальностей, але також обмежує можливості вигідного працевлаштування. Ще один бар’єр – це невизнання дипломів та професійних кваліфікацій, здобутих українцями вдома. Внаслідок цього багато висококваліфікованих працівників з України, гостро потрібних зі своїм фахом у Польщі, змушені працювати на простих фізичних роботах. Хоча від польських урядовців ми постійно чуємо про потребу, наприклад, в лікарях, медсестрах тощо. Тому ми намагаємося врегулювати подібні неув’язки. А ще плануємо налагодження курсів з вивчення польської мови для українських мігрантів. Я певен: потрібно добиватися від польського уряду спрощення принципів надання дозволу на роботу іноземним громадянам, бо сьогодні на цьому заробляють мафії, не даючи коштам потрапляти до польського державного бюджету.
– З чим ви маєте найбільше клопоту?
– Нещодавно були обнародувані протести польських лікарів проти в’їзду в країну на роботу лікарів українських. Поляки побоюються демпінгу в зарплаті: мовляв, українські фахівці погодяться на нижчі зарплати, тим самим понизивши їхні теперішні зарплати. Звісно, цього протистояння допускати не слід. Спільно з польськими профспілками намагаємось добитися однакової з місцевими зарплати лікарів, що приїжджають з України. Адже від цього пацієнтам лікарень буде тільки користь. Багато клопоту з перекладами і надсиланням скарг членів профспілки на роботодавців до Державної Інспекції Праці і з поверненням прострочених заробітних плат. Ситуації, коли роботодавці не платять, на жаль, трапляються досить часто. Затримки із зарплатою бувають тривалістю 3-4 місяці, але ми знаємо випадки, коли людям не платили протягом року. Але обманюють робітників не тільки польські фірми, а й українські посередники.
– Може, наведете приклад такої “послуги”?
– Відколи українці можуть в’їхати до Польщі без візи, випадки обманів почастішали. Якось приїхали до мене дві жінки з Любліна. Вдома вони прочитали оголошення в Інтернеті, що така-то фірма запрошує українців до Польщі, щоб приїхали як туристи, а вже на місці їх влаштують на роботу і оформлять дозвіл на подальше перебування в країні. Жінки приїхали, заплатили посередникові по 200 злотих, а той зник і на телефонні дзвінки не відповідає.
– Кажуть, що Ви особисто допомагаєте землякам отримувати прострочені заробітні плати. Як це робите?
– В понад 60 відсотках випадків допомагає мені телефон. Якщо працедавець розсудливий, відразу старається повернути борг. Часом чую: “Я тільки субпідрядник, сам чекаю на перерахування від замовника”. І зрештою платить. Останнім часом ми таким чином стягнули вже близько 100 тис. злотих прострочених зарплат. Але є також такі роботодавці, що мені погрожують. Один такий діє в транспортній галузі. Працевлаштовує, як водіїв, литовців, поляків, українців. Встановляє на автомобілі тахограф, щоб контролювати роботу, і змушує працювати не по 8 годин, як належить, а по 16-20. Я дзвонив до нього. Погрожував, що мене знайде і розбереться. Здавалося б, цим водіям найпростіше було б звернутися в поліцію, але бояться, бо більшість з них працює нелегально. Найчастіше дзвонять нам зі скаргами дружини і матері, що їх чоловікам, дітям не заплатили. Я отримую такі дзвінки з Німеччини, Австрії, Італії, Португалії. Я відповідно намагаюся контактувати з членами профспілки з цих країн, але сам один не можу працювати на цілу Європу, оскільки потрібного штату у своїй структурі не маємо. Зараз у мене працює всього один помічник, допомагають також волонтери. Ми маємо свого представника у Ополе, домовляємося мати представників у Вроцлаві, Сосновці, Катовицях. Чимало наших студентів охоче ангажуються в профспілкову діяльність. Трапляються випадки, коли працівникам взагалі не платиться, тримають їх, як невільників, одібравши закордонні паспорти, щоб не втекли. Такі повідомлення отримуємо один-два рази на місяць. Доводиться просити про сприяння силові структури, фонд “Ля страда”. За кошти міської влади у Варшаві нещодавно відкрито інформаційний пункт для приїжджих з інших країн робітників.
– Міністерство закордонних справ Польщі заявляло, що не впускатиме до країни осіб, котрі демонструють антипольську позицію. Це якось впливає на можливості вашої профспілки?
– Наші профспілкові інтереси не торкаються політики, головне для нас – вмотивована праця і захист земляків. Дійсно, трапляються конфлікти наших з місцевим населенням. Але все те не на міжнаціональному непорозумінні, а на побутовому грунті. То алкоголь тут замішаний, то інтимні стосунки між чоловіками та жінками, то просто підвищений темперамент людей. Ми виважено проводимо політику захисту працюючого робітника за підтримки польських профспілок ОРZZ. Докладаємо всіх зусиль, наприклад, щоб наші члени профспілки в уїкенди не пили горілки, а вибрали іншу активну і корисну форму відпочинку, наприклад, пішли до музею чи до театру. От 24 серпня був день незалежності України. Я звернувся до польських підприємців з проханням надати українським працівникам хоч півдня вільного. В офісі ОРZZ організували урочистий багатолюдний прийом. 1 травня організовували маївку-відпочинок з культурними розвагами. В наших планах проведення фестивалю польсько-української пісні, виставок українських художників, вечорів відпочинку. Хочемо також відкрити інтернет-радіо для українців. Тепер всі мають телефони, слухають радіо в автобусі, в потягу. Плануємо, щоб таке радіо діяло принаймні протягом 12 годин на добу і виконувало, між іншим, і правово-консультаційну функцію. Не секрет, що історія польсько-українських взаємин має глибоке і давнє коріння, є в ній важкі і неприємні моменти. Та цим повинні займатися історики. А ми, сучасники, мусимо навчитися домовлятися між собою, знаходити порозуміння. Бо ж працюємо заради майбутнього. А порозуміння найкраще знаходити під час спільної праці. Тому я зацікавлений в тому, щоб українці, працюючи в Польщі, знайомилися з польською культурою, історією. Допомагає в цьому короткий нарис історії Польщі, виданий українською, ми організовуємо також різноманітні культурні заходи.
– Які перспективи української трудової міграції до Польщі?
– Розпочинаючи з 2014 року потік трудових мігрантів зі Сходу все зростає. У першому півріччі офіційно дозволи на роботу отримали 108 тисяч осіб. Це перевищило показник минулого року. 83 відсотки з цього числа належить українцям. Решта білорусам, молдаванам, китайцям, індійцям. Розмовляли Михайло Каменюк, Іван Кокуца. Київ Варшава Київ.

На знімку: Юрій Карягін в колі земляків-житомирян у Польщі. Зліва направо: Олександр Герасимчук, координатор по працевлаштуванню українців у Польщі, Олена Герачимчук, оператор на підприємстві у Вроцлаві, Юрій Карягін, Олександр Безпальчук, менеджер по запчастинах підприємства у Карлових Варах (Чехія). О. Безпальчук без відриву від виробництва пише наукову дисертацію з політології в місцевому університеті.

Поділитись:

comments