З ЖУРБОЮ ПАМ’ЯТЬ ОБНЯЛАСЬ…

Видатні українські емігранти, Нашого цвіту – по всьому світу, Новини

Вона прожила без чогось 91 рік. Складного, полум’яного, сповненого надій, тривог і розчарувань життя. Вмирала в квітні 1977 року у Філадельфії, в захаращеній різним непотребом квартирці в якомусь занедбаному закутку міста. Вмирала, не приймаючи останніми роками майже нікого, бо гірко розчарувалася в багатьох земляках-українцях, таких самих, як вона, представників другої хвилі еміграції, пов’язаної з крахом української революції 1918-20-х років. На її думку, гордої і непоступливої шляхтянки, українські легковірні «землячки» потрапили на вудку радянської пропаганди, яка на всі лади змальовувала перед ними щасливе життя Радянської України, а тим часом в ГУЛАЗі конали кращі сини нації. І цього вона землячкам простили не могла. І зрозуміти не могла. Розчарування було таким великим, що й своє тіло по смерті Журба заповідала для наукових досліджень анатомічній лабораторії медичного закладу замість «театру поховання» та нещирих надгробних промов…

 

 

Галина Журба (Галина Амвросіївна Домбровська, по чоловікові Нивінська) – видатна українська письменниця, польська дворянка з дуже впливового в Польщі ХХ століття знатного роду. Але вона відмовилася від можливої пошани та королівського притулку в своїй етнічній батьківщині, а  самостійно обрала для себе інший рід, іншу родину: стражденний український народ. І разом з багатьма вигнанцями, які услід за урядом УНР, покинули Україну, зазнала усієї гіркоти поневірянь по Європі та за океаном.

Народилася 29 грудня 1888 р. в поміщицькому домі на Поділлі (хутір Олександрія – с.Соболівка Теплицького району Вінницької області). Вихована в польській культурі, вже з юнацьких років нав’язала зв’язок з народом і повернулася до українства, що його віднайшла по лінії маминого роду Копистинських.

 

 

Писати почала ще в батьківському домі. Двадцятирічною студенткою почала і друкуватись і видала в 1908 р. Одесі першу книжку оповідань “З життя”. Переїхала у Київ і тут почала друкуватися в передовому на той час літературному журналі “Українська хата”, знайомлячись з видатними діячами української культури: від патріарха Нечуя-Левицького, до юного Павла Тичини, Сергія Єфремова та інших.

В 1919 р. вийшла друком друга збірка оповідань Г. Журби “Похід життя”.

 

 

Після визвольної війни Галина Журба разом з евакуацією уряду УНР переїхала у Польщу й опинилась у польському таборі полонених українських вояків у Тарнові…А далі розпочинаються її безконечні переїзди, зустрічі і прощання, надії і все більше розчарувань. Дружба з Євгеном Маланюком, Уласом Самчуком і багатьма такими, як вона, наділеними Божим даром українцями, для яких повороту додому вже не було.

 

 

А тим часом в середовищі української літературної еміграції на неї майже молились. Вважали її пророком, генієм рідного слова.  Її вогниста і елітарна поезія, книги оповідань і романів «Зорі світ заповідають”,“Революція йде”, «Доктор Качіоні», «Тодор Сокір» та інші дуже швидко вивели її в шеренгу кращих українських письменників закордоння. А тим часом у великій радянській Україні її не знали. Забули. Стерли сліди пам’яті.

 

 

В 2010 році група ентузіастів, вінницьких письменників, очолила ініціативу відкрити меморіальний комплекс «Хутір Галини Журби» на місці колишнього хутора Олександрія, де вона народилася. А це поблизу с.Соболівка Теплицького району Вінницької області. Комплекс було відкрито в молодому яблуневому садку. Тоді ж коштом вінницької обласної влади було видано в серії «Шкільна бібліотека» книгу Галини Журби «Далекий світ». Донька свого народу повернулася на батьківщину. Повернулася у вдячну пам’ять рідного народу. З журбою радість обнялась…

 

 

Саме вищезгадана книга стала прообразом пам’ятника на могилі Галини Журби в містечку Бевен Брук (Філадельфія), виготовленого на добровільні пожертвування друзів письменниці, які, звісно, не могли виконати її страшного заповіту.

Михайло КАМЕНЮК

На знімках: Галина Журба серед друзів в еміграції; могила Г.Журби в Бевен Бруці; Лист Олени Теліги до письменниці; перша сторінка заповіту Г.Журби; так виглядає вінницьке видання автобіографічної повісті «Далекий світ»; театралізоване дійство відкриття «Хутору Галини Журби» – актриса в ролі письменниці за робочим столом просто неба.

(з архівів  партнера «Моєї Отчизни» – громадської організації «Русалка Дністровая»)

 

 

Поділитись:

comments