47 років і один день життя!..

Новини, Подія

9 і 10 березня – день вшанування і день поминання великого пророка України – Тараса Григоровича Шевченка. Йому судилося народитися і померти у березні, напровесні. І прожити всього 47 років і один день. І встигнути за це недовге життя своєю безстрашною і мудрою творчістю пробудити українську націю до самоусвідомлення, до руху навстріч своєму справжньому державному народженню.

Чого тільки вартий Шевченків «Заповіт» («Як умру, то поховайте…») – його своєрідний політичний наказ усім прийдешнім поколінням українців. Та й не лише українців. Цей, на перший погляд, простий за виконанням твір вражав і вражає людей на всій планеті.

З цього шедевра часто починається знайомство народів світу з творчістю співця України. Найвидатніші майстри слова трансформують його засобами рідної мови. Завдяки їхній праці маємо близько 500 перекладів пісні пісень українського генія 147 мовами світу, деякими з них «Заповіт» перекладено 5-10, 15 і більше разів. Російською ж мовою існує 35 інтерпретацій цього твору.

Стараннями вінницьких письменників побачили світ два оригінальних видання Шевченкіани: «Тарас Шевченко. «Заповіт» мовами народів світу» та 2-томник «Віщий Тарас», в якому представлена поетична Шевченкіана трьох століть: ХІХ, ХХ і ХХІ, тобто твори на Шевченківську тематику поетів України та різних континентів.

В ці дні погляньмо на кілька сторінок згаданих книг, що вже встигли стати бібліографічною рідкістю, і задумаймось над власними вчинками і сенсом власного життя.

Петро СКУНЦЬ

ТАРАСОВА МАТИ

Живе й не вмирає шевченківська мати,

Колгоспна кріпачка, забута не раз.

Синове-поети пішли в дипломати,

А з нею зостався єдиний Тарас.

Їй землю, і воду, і кров отруїли

Чорнобильські думи, вітри і дощі.

І проситься в душу свобода Вкраїни,

Та зраджено душу – немає душі.

Які ми синове – ми тіні Вкраїни.

Сьогодні нема в нас, є тільки – колись.

Чуття пропили ми, а землю проїли

І жебрати щастя у світ подались.

Народжені в пісні, зостались ми зойком.

І знати не знає народ-лоботряс,

Щo мати карпатська на прізвище Бойко

Дніпро полюбила, і стався Тарас.

Тому, що багата, тому вона – вбога,

Очам завидющим нестерпна земля.

Та виріс Шевченко – дорога до Бога,

Коли ми в дорозі були до Кремля.

І от Україна без крові нам дана,

Не вірмо, що дана, бо нині якраз

Повинен узяти її від Богдана

І Богу, не брату – віддати Тарас.

В парламенті нашім – веселі фортелі,

Та все це, між іншим, веселий парад,

Бо підуть ділити шкарпетки й портфелі

Старий партократ і новий демократ.

І що їм до того при ситім кориті,

Щo десь на краєчку сумного села

В шевченківській хаті, сто років не критій,

Шевченківська мати дитя привела.

Живе й не вмирає шевченківська мати,

Колгоспна кріпачка, забута не раз.

Синове-поети пішли в дипломати,

А в неї зостався єдиний Тарас.

На світлинах: рукопис Шевченкового «Заповіту», обкладинки вище згаданих книг.

Підготовлено прес-службою «Моєї Отчизни»

Поділитись:

comments