ВЕЧІР З ОЛЕКСАНДРОМ ГОРОБЦЕМ НА РАДІО «ОТЧИЗНА»

Новини, Радіо Отчизна, новини, та анонси

Ми продовжуємо знайомити відвідувачів сайту з творчою командою емігрантського Радіо з Києва  «Отчизна», яке днями розпочне транслювати в ефірі повнометражні інформаційно-розважальні, аналітичні, довідково-консультаційні програми. В нашому колективі поруч з такими досвідченими і популярними письменниками і журналістами, як Іван Кокуца, Михайло Каменюк, Микола Влащук, Володимир Ісаєв працює талановита молодь: Дарья Курінная, Олександр Соломка, Олексій Стась.

Сьогодні представляємо ще одного нашого колегу – письменника і журналіста Олександра Горобця. Це – мудрий і гострий аналітик, в попередні роки зажив доброї слави, як власний кореспондент газети «Сільські вісті», редактор газети «Правда України», а віднедавна полемічний і невтомний інтернет-блогер, публікації якого викликають жваву реакцію сотень читачів. Отже:

-Олександре, Ви знаний в Україні журналіст-газетяр, майстер друкованого слова. А от сьогодні ми анонсуємо рубрику, яку ви будете вести на Радіо «Отчизна». Що почують наші слухачі на «вечорах з Олександром Горобцем»?

 

-О, тем для обговорення, розмислів наживо та животрепетних дискусій, як листя на деревах у зеніті літа. Наше життя вельми строкате і барвисте, повне несподіванок і різноманітних сюжетних поворотів. І в кожному радіовипуску – дослідження доль людей, українців. Встановлення із кожним, хто б де не був – живого, трепетного контакту. Через прямий ефір. Для цього будуть добиратися до розгляду найактуальніші теми. Справжня, що й казати, злоба дня. Цікаві короткі історії.

Відповідаючи на це запитання, упіймав себе на думці, що останніх років три я начебто спеціально готувався до того, щоб взятися за подібну роботу. Багато часу просидів в архівах Києва. Написав і видав книжку «Постаті з вирію» – про сім’ю гуцула з Верховини, доктора права Романа Домбчевського і його дружини Ірени –  активістки львівської «Просвіти», журналістки. За духом оповіді – це своєрідний український варіант знаменитого роману американки Марґарет Мітчелл «Звіяні вітром». Бо так званий «золотий вересень» розлучив назавжди сім’ю: пана Романа засудили до каторги на Північній Колимі, він же був автором книги, унікального твору – «За права мови», а пані Ірена з дочкою Христею втекли до Німеччини, звідти перебралися до США. Відбувши покарання, учений правник виходить з табору, але йому заборонили: повертатися до Галичини; займатися юриспруденцією; писати статті і книги, будь-де друкуватися. Зв’язали по руках і ногах.  Аби заробити на прожиття, Роман Домбчевський їде до Одеси, влаштовується вантажником у порту. У 63 роки…

Тим часом його дружина Ірена у США кожного року двічі-тричі звертається до радянського посольства з одним і тим же запитанням: де доктор права Роман Домбчевський? Відповіді ж, зрозуміло, ніякої. Ірена Григорівна добивається на прийом до першого заступника генерального секретаря ООН, і вже той особисто просить московський уряд повідомити долю відомого юриста Домбчевського. Але й на цей запит ніякої відповіді не надійшло. Роман Йосифович з розпуки і відчаю помер ще 1952 року. Бідна жінка слала запити до останнього свого дня в 1965 році.

Я привів цю історію зумисне для того, щоб мої майбутні радіослухачі на всіх континентах, у 186-и країнах світу знали, я – той журналіст, котрий уміє розшукувати і з’єднувати  обірвані нитки людських життів. Бо в цій, до прикладу, історії я одного разу в щоденній українській газеті «Свобода», яка видається у США, за 1984 рік прочитав повідомлення, що в Нью-Йорку відбулося урочисте засідання з нагоди сторіччя юриста Домбчевського. Хто це такий, подумав я, чому ніколи не чув цього прізвища? Та ще й тоді, коли українська діаспора його так високо шанує. Український сегмент Інтернету про такого тоді нічого не знав. Жодної публікації! А тепер забийте ці імена – і Романа, і Ірени Домбчевських у Вікіпедії. Та й книга вже про цих людей є.

На моєму робочому столі рукописи двох не закінчених творів – про Симона Петлюру і про Павла Тичину. Я підготував до друку книжку «По совісті жити». Це розповіді про Євгена Чикаленка, про Уласа Самчука, про Олену Телігу і Олега Ольжича. Ось ці четверо людей життєво пов’язані з однією географічною точкою – курортним містечком Подєбради  поблизу Праги. Після поразки УНР основна частина старшин, вищого командного складу республіку прибули саме сюди. Тут було основне місце дислокації активних українців, які були розгромлені більшовиками. Чому саме тут? А з доброї волі, мабуть, найбільшого українофіла за всю історію України, президента Чехо-Словаччини  (так тоді вона звалася) доктора Томаша Масарика. Він змусив свій уряд надати українцям всю можливу фінансову допомогу, відкрити для колишніх воїнів Господарську Академію (відбулося це 9 травня 1922 року, проіснувала 13 років!). Викладачами працювали члени уряду УНР, як приміром, Дмитро Дорошенко, Василь Біднов, письменниця Валерія О’Коннор- Вілінська, знаменитий хімік Іван Горбачевський, дипломат Максим Славінський, соціолог Ольгерт-Іполит Бочковський і багато інших.

Хіба це не привід для того, щоб одну з передач, або й цілий  день на міжконтинентальному Інтернет радіо «Отчизна» присвятити українолюбу, чехословацькому президенту Томашу Масарику, пам’яті тих, хто жив, працював, навчався у Подєбрадах? Як великі українські поети Євген Маланюк і Леонід Мосенз, як дочка ректора Господарської Академії Олена Теліга, студент Олег Ольжич.

Останніми роками ваші блоги на інтернет-сайтах набули міжнародної популярності. Чи відгукуються на них українці-емігранти, які найпомітніші для вас ось такі «зустрічі в ефірі»?

 

-Аудиторія моїх читачів на Фейсбуці і у блогах просто таки величезна. Але серед людей, чию присутність я відчуваю практично щодоби, це дописувачі, які нині знаходяться поза межами України. Вони, як мені видається, люди, в котрих підвищене чуття справедливості. Коли виставиш публікацію проти нашої безгосподарності, нехлюйства, саме ці люди першими реагують на ці проблеми. Вони, думається, мають з чим зрівняти.

Є у мене такий, казати б, Інтернет-друг Олена Косенко. Мешкає вона зі своєю сім’єю, здається, в Іспанії. Як вона вміє проаналізувати статтю, виділити головне, зробити зауваження. А якщо не помиляюся, вона за фахом медик середньої ланки. Або Микола Олекса Іляницький з Рима. Родом від, здається, зі Львівщини. Я завжди з нетерпінням чекаю на його оцінку моїх проблемних статей. Це всебічно підготовлена людина. Колись, ще до введення в дію безвізового режиму для України, він мені зізнався в приватному листуванні, що уже дванадцять років не був на Батьківщині через паспортні перепони. Його викликай у прямий ефір Радіо «Отчизна» і кращого співбесідника для аудиторії не знайти. Чи українку на заробітках Аллу Малявку також з Італії.

 

-Україна нарешті «прорубала вікно в Європу», результатом чого став кількамільйонний потік за рубіж трудових, освітніх та інших емігрантів? Як досвідчений аналітик, який свого часу об’їздив півсвіту, як ви аналізуєте це явище?

-Люди ж, звичайно, шукають де краще. Цілком логічний, закономірний процес.  Не можна і пробувати соромити українців на заробітках у світах за їхній, начебто, не патріотизм. Винні в усьому ті, хто очолює керівні органи влади в українській державі, котрі довели людей до виїзду за кордон. І ці теми будемо детально, всебічно обговорювати. Будемо просити під час прямих ефірів відповісти на ці питання тих людей, хто покинув Україну. Знаю, що це будуть чесні і безкомпромісні відповіді. Тому стоятиме завдання, щоб їх почули нинішні міністри, працівники Кабінету Міністрів, народні депутати. Саме їх будемо регулярно запрошувати на такі ефіри.

Підготовлено прес-службою «Моєї Отчизни»

Поділитись:

comments