ДО ВИСОТ ДУХУ

Новини, Приваблива Україна

(два мільйони кроків зробила поетеса-верховинка Анна Космач, щоб дійти у своєму паломництві від Говерли до Чернечої гори, до Тараса Шевченка)

«Про долю цієї жінки можна писати романи, знімати кінофільми, ставити п’єси. І робити це можна не тільки прочитавши її біографію, але й від вдумливого знайомства з її поезіями», – так висловився про Анну Космач журналіст Роман Фабрика.

Анна Космач — член Національної спілки письменників України, відома талановита журналістка, яка здійснила пішу ходу з вершини Говерли на Чернечу гору. Вона – лауреат премій ім. Василя Стефаника та імені Романа Федоріва, лауреат Всеукраїнського конкурсу патріотичного вірша “Золотий Тризуб”, авторка збірок поезій “О, любий світку”, “За горами, долами”, “Це називається дорога”, “Не буде так”, “Дарую Надію”.

Народилася Анна Космач (Шарабуряк)  19 січня 1946 року  у селі Білоберезка Косівського району. Після арешту і заслання мами її взяли на виховання хресні батьки.

Змалечку заробіток Аничці давав ліс: збирала ягоди і гриби. “Я виросла з гуцульських легенд, співанок. Адже в них люди виливали всі життєві негаразди, пригоди, трагедії. У кожної людини — своя місія. Моя місія — творити художнє слово”, — так пояснює Анна Космач свій “первородний гріх” Поета. «Художнє слово після “Отченашу” має бути на другому місці. Комп’ютер, телевізор нагодує споживача і відійде, а Слово залишиться”, – вважає поетеса.

З 13 років Гануся проживала й навчалася в Кутському інтернаті (це було її рішення). Після школи приїхала в Калуш на будівництво. Тоді, щоб вступити в університет, зокрема, на факультет журналістики, потрібно було 2 роки стажу на виробництві чи в колгоспі .“В Калуші в той час будувався хімічний монстр, — розповідає Анна Космач. — Ми не знали, що з того вийде, вірили, що будуємо світле майбутнє. Зрештою, українці — надто довірливі, через те потрапляємо в усі часи у різні не дуже добрі ситуації. На заклик Микити Хрущова молодь з усіх куточків держави приїжджала в Калуш, ми розбудовували місто з душею, з надією на краще майбутнє…”

Потяг до поезії проявився в Анни ще змалку. Віршувала, навчаючись в школі-інтернаті. Калуському читачеві Анна стала відома як учасниця літературної студії “Едельвейс».

Про творчість юної Анни тоді, в 1960-х, схвально відгукувалися імениті поети, пророкували їй велике літературне майбутнє. Високу оцінку її віршам давав сам Павло Тичина, з яким вона зустрічалася під час семінару молодих поетів. В 1966 році Гануся перемогла у Всеукраїнському конкурсі поетів, згодом отримала запрошення працювати у львівській молодіжній газеті. Коли після завершення хрущовської відлиги по Україні покотилася хвиля арештів, Ганна залишила роботу в редакції, бо розуміла, що вона, як дочка репресованих, перебуває під пильним “кагебістським оком”. Потім була праця в “районках”, кореспондентом Івано-франківського обласного радіо. Роками писала вірші в “шухляду”. Лише через сорок років побачила світ її книжка “Це називається дорога”.

Піша хода на Чернечу гору —  не єдиний вчинок Анни Космач, який може здивувати людину, яка віддає перевагу комфортним умовам проживання. Так, вона зо 20 років тому залишила облаштовану кватиру в обласному центрі і поселилася в горах: “Коли я почула, що господарі продають хату моїх хресних, то враз перед очима промайнуло моє дитинство у ній, мої дитячі переживання. Я не змогла допустити, щоб її, 100-літню, розібрали на дрова… Нині найближчі мої сусіди — за 3 кілометри. Я не сприймаю натовпи,  життя, як у колгоспі. Згадаймо Григорія Сковороду та інших людей, які залишили духовний спадок. Тут я маю уже свій сад, кілька гектарів землі, кошу і сушу сіно, заклала пасіку, розвела овець, є кури, кролики. 50 овець уже продала, щоб надрукувати книжку. Ще п’ятьох — подарувала. Бринзу не роблю, бо стараюся на зайве не тратити час. Роки втрачено, ще потрібно багато написати, видати….Своє письменницьке кредо Анна Космач висловила так:  «Той, хто одягся в чуже,//Він же — не він уже,//Бо і найменше чуже//Власного не збереже.//…Будь собі ти, як ти.//Я собі буду, як я».

Анна Космач пережила й піврічне перебування в США, де заробляла на видання однієї зі своїх книжок. “Це країна — не для поетів, — переконана вона. — Там головне — центи, долари. Я б ніколи не проміняла Україну на Америку, хоча ще один раз хочу поїхати”. Поїхати, щоб заробити на друк ще однієї книжки, аби створене нею Слово донести до широкого кола сучасників і залишити нащадкам».

Про свою пішу мандрівку від Говерли до Шеаченкової Чернечої гори Анна Космач написала книгу. Її сторінки днями ми розмістимо на нашому сайті в розділі читацьких блогів, а вірші поетеси прозвучать в одній з найближчих програм Радіо «Отчизна» – емігрантського радіо з Києва.

На знімках: Анна Космач – в дорозі до Тараса; стежкою до рідного дому на Верховині.

Поділитись:

comments