9 ТРАВНЯ: ЦЕ ПОТРІБНО НЕ МЕРТВИМ, ЦЕ ПОТРІБНО ЖИВИМ!…

Новини, Подія, Радіо Отчизна, новини, та анонси

Завтра, 9 травня, з 8-ї ранку в ефірі радіо «Отчизна», емігрантського радіо з Києва, в
авторській програмі «Обереги Отчизни» письменник і журналіст Михайло Каменюк ділиться
своїми роздумами з нагоди святкової дати – Дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Нижче: фрагменти з цієї передачі:
«Багато років тому, перебуваючи у ФРН, я спробував знайти чотирьох льотчиків з екіпажу
«юнкерса-88», які 25 червня1941 року відмовилися бомбити Київ і посадили літака на нашій
території. Це були Ганс Герман, Ганс Кратц, Адольф Аппель і Вільгельм Шмідт, уродженці
Франкфурта-на- Майні, Регензбурга, Середньої Сілезії. Яким же болем стало для мене відкриття,
що Сталін повернув цих льотчиків Гітлеру і їх розстріляли на батьківщині.
Перекажу ще одну драматичну історію фронтовика з Поділля Володимира Філімоновича
Мельника. Повернувся він додому з війни без обох ніг. А вже через кілька років, не впавши у
відчай, колишній молодий боєць так освоїв протези, що столярував, навіть верхи на хатах ставив,
водив автомобіль, запрошував дівчат до танцю – мало хто й здогадувався, що це безногий інвалід.
Десь на початку 1970-их запросили Володимира Філімоновича до польського міста Кельце,
як колишнього фронтовика, учасника визволення цього міста від фашистів під час знаменитої
військової операції на Сандомирському плацдармі. Поїхав наш земляк. Зустрічали поляки гостя на
найвищому рівні. А його все наче тягло щось в один з приміських провулків, де красувалися
одноповерхові котеджі, городчики, сади. Попросив його туди супроводити і інтуїтивно вийшов на
якусь гарно доглянуту присадибну ділянку. «Ось тут, – сказав раптом полякам-супровідникам, –
мене й дістала міна. Тут я ноги втратив. Я упізнав серцем цю місцину».
Коли це, побачивши незнайомців на своєму городі, до них придибав старенький господар
садиби, зійшлися його сусіди. Почувши від Мельника вражаюче зізнання, старий спочатку не
повірив: як? Адже ви прийшли оце сюди на здорових ногах? Тоді Мельник показав полякові свої
протези. «Ходімо, я проведу вас на могилу, де поховані ваші ноги, – тремтячим голосом після
паузи сказав той. – Я був вдома, коли на вулицях ішов бій. Бачив, як один боєць біг моїм городом з
автоматом напереваги, як його на шматки рознесла міна…Вже коли бій відкотився і вщух, я
знайшов на городі тільки ноги в чоботях того солдата. Так і поховав їх і куточку саду». Старий
заплакав: «Нізащо не повірю, що ви вижили».
Таких драматичних і трагічних історій було безліч. На жаль, в памяті нових поколінь, тепер,
коли людське життя знову обезцінюється, а наперед виступають політична жадоба, жадоба
грошей, все занадто спрощується. І саме тому народжуються вандали, в яких піднімається рука на
святі могили полеглих бійців, партизанів усіх антифашистських фронтів.
Ми чомусь проходимо мимо такого. Наче не бачимо інших промовистих європейських
прикладів. В Парижі на перехресті вулиць Секретан і Жан Жорес, поруч з бульваром Віллет і ще
однієї вулиці Фоете та каналу Сен-Мартен є площа Сталінградської битви. І ніхто ніколи й не думав
її перейменовувати.

Взагалі по всій Франції нараховується близько трьох десятків вулиць, площ, набережних і
скверів в Тулоні, Марселі, Ліоні, які носять імя «Сталінград». Так само названо одну зі станцій
метро в 19 паризькому окрузі.
І тут Сталін, радянський тоталітаризм ні при чому. Тут пошана простому солдату, в т.ч. й
українському, який зламав хребет фашизмові, чим допоміг приниженій фашизмом Франції. Як ні
при чому імя Сталіна і ортодоксального комунізму було автору чудової книги про війну, киянина
Віктора Некрасова «В окопах Сталинграда».
На знімку: «Уманська яма». Полон.
Слухайте «Обереги Отчизни» з Михайлом Каменюком завтра на радіо
«Отчизна».

Поділитись:

comments